Проблема виконання прямих норм Конституції в частині соціальних гарантій громадянам залишається актуальною й донині. Як правило, в повсякденному житті доводиться стикатися з тим, що за все треба платити. І за освіту також. Вже ніхто не дивується тому, що час від часу до школи, в яку ходить дитина, треба робити добровільно-обов'язкові благодійні внески. То ремонт у класі треба зробити, то облаштувати територію чи закупити якесь обладнання або посібники. Вже ніхто не дивується, лише зрідка обурюється: "скільки можна тягнути з нас!". Сама школа нині ціну собі знає. Якщо це гімназія, або ж ліцей, то дитина у 6 років повинна пройти співбесіду (своєрідний іспит скласти), на якій продемонструвати вміння читати, писати, а також знати арифметику, мало не дві іноземні мови і тому подібне. Канули в Лету старі добрі часи, коли першачки у сім років йшли до школи з букварем і саме у школі їх вчили грамоти. Проте екстенсивність сучасної освіти - це окрема велика тема. Проза життя ж вимагає відповіді на сердите і актуальне запитання: чи маємо ми безплатну освіту, про яку недвозначно сказано в Конституції ? Справа навіть дійшла до Конституційного Суду України, який почав розгляд за поданням 50 народних депутатів про офіційне тлумачення статті 53 Конституції, де йдеться про те, що держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах. Про недержавні, як бачимо, апріорі не йдеться. В приватних школах і вузах діє простий принцип: платиш - вчишся. Крім розв'язання проблем середньої школи, на думку народних обранців, потребує вирішення проблема дошкільної освіти. Діти не можуть повністю реалізувати своє право на дошкільну освіту через скорочення мережі відповідних закладів. Депутатів також турбує, що у Законі "Про освіту" є положення, яке дозволяє оплачувати навчання у вищих учбових закладах не лише за рахунок бюджетного фінансування держзамовлення на підготовку спеціалістів, а й за раху ... Читать далее